Гроза шматує блискавками ніч,
Товче її, немов соломотряс.
Кошлату бурку не скидає з пліч
Вже третій тиждень громовий Кавказ.
Пишноти сонця, срібний бенкет зір –
Залиті зливами, розвіяні вітрами.
Та літо красне вже не за горами,
Світанком завтра спуститься із гір, –
Так думає з нас кожен, так жада.
А на світанку знов несе вода,
Мов з гір землисте листя восени.
Як тяжко б’ються з вітром ясени.
- Наступний вірш → Платон Воронько – Регочуть трави
- Попередній вірш → Платон Воронько – Досвітній шепіт ночі
(Оцінок ще немає)