Дуже хвастав Дід Мороз:
«Я страшніший бур і гроз.
Вже кого полоскочу —
Не до сміху,
До плачу.
Я нікого не боюсь,
Всім дошкулити берусь».
Тут з’явилася Весна,
Уклонилася вона
І сказала:
«А мене?..»
Дід у ліс як дремене
І кричить з кущів:
«Ой Весно!
Зовсім це уже нечесно!
Ти мені, красуне мила,
Сиву бороду спалила!»
А Весна стоїть, сміється:
«Хай Мороз не задається».
- Наступний вірш → Платон Воронько – Квіти
- Попередній вірш → Платон Воронько – Любий Гриць
(Оцінок ще немає)