Вовк з’явився до шевця,
Дав копійку з гаманця
І сопе:
«За цю копійку
Ти набий людські набійки.
На снігу мої сліди
Скрізь доводять до біди».
Швець узяв найтовщу швайку
Та у лапу…
Вовк аж айкнув:
«Геть набійки, хай їм біс!» —
І мерщій гайнув у ліс.
Сів під буком і судачить:
«Чув я сам, як люди плачуть,
Все ото через набійки,
Що не варті і копійки».
