Не спиться весні, бо така молода.
В косі золотий молодик-гребінець,
А під ногами отава руда,
Крізь неї блакитний пробивсь пагінець
Проліска:
– Мамо, я змерз, я тремчу.–
Весна йому:
– Вранці дам сонця й дощу.–
Поруч конвалія вийшла тендітна.
Весна посміхнулась:
– Я вже не бездітна.
- Наступний вірш → Платон Воронько – Гроза шматує блискавками ніч
- Попередній вірш → Платон Воронько – Сонце сходило за гуком
(Оцінок ще немає)