Платон Воронько – Припорошені інеєм щоки: Вірш

Припорошені інеєм щоки,
Сніг блукає в кошлатих бровах.
А які ще тверді його кроки,
Рук живих широченний розмах.
Він з морозом веде поєдинки,
Він штурмує рвучку заметіль.
Дві години пройти до зупинки…
Тільки в цьому, спитаєте, ціль?
Може, й так.
Він – ровесник століття,
У дев’ятий десяток іде.
І ялини опущене віття
В ноги срібні поклони кладе
Лиш йому, бо у парку – нікого,
Хоч у місті людей за мільйон.
Ця прогулянка – подвиг старого –
Всежиттєвий його марафон.
Громадянську пройшов, Вітчизняну.,
Як завжди, рушив з дому зарану –
Ще світились шибки де-не-де.
Ветеран на роботу іде.