Сонце сходило за гуком,
Ні, не сходило – спливало.
Простягав до нього руки
Пишний бук над перевалом.
А воно на руки – хустку
З променистого серпанку…
Як ласкава Ксеня з Хуста –
Ясинівському Іванку…
А мені?
Мені, старому,–
Все зціляюча «Свалява»,
Тепла злива після грому
Й Ковпакових рейдів слава.
- Наступний вірш → Платон Воронько – Не спиться весні, бо така молода
- Попередній вірш → Платон Воронько – Сонце вечірнє в пухнастій хмарині
(Оцінок ще немає)