Платон Воронько – У гаю заламана калина (Пісня Галини): Вірш

У гаю заламана калина,
На лугах потоптана трава.
З ким ти ходиш тут, моя Галино?
Хто дівоче серце зігріва?
Хто дівоче серце зігріва, зігріва?

— Я сама калину заламала,
На луги виходила сама.
Все кохання вірного шукала,
Бо без нього радості нема,
Бо без нього радості нема…
Ой, нема!

Я ходила бродом-перебродом
По стежках, де жевріє роса.
Про любов співали тихі води,
У росі цвіла твоя краса,
У росі цвіла твоя краса, краса…

Коли любиш, будь завжди зі мною,
Коли ні — забудь мої слова.
Хай цвіте калина під горою,
Хай росте незаймана трава,
Хай росте незаймана трава. Гей!

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Платон Воронько – У гаю заламана калина (Пісня Галини)":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Платон Воронько – У гаю заламана калина (Пісня Галини): найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.