В очі сонцю дивитись нелегко також,
Як і совісті.
Часом глянеш, бува,– душу кине у дрож
З осоромності.
Тож повсюдно дивись в її очі гнівні,
У караючі.
Йди за совістю в світ, щоб ні кроку брехні,
Бо – світ за очі…
- Наступний вірш → Платон Воронько – Зелена рибальська оселя
- Попередній вірш → Платон Воронько – Я знов у сні ходив до себе в гості
(Оцінок ще немає)