Війною стрів мене цей Світ.
Із неба кидав до колиски
Заліза толові огризки
І вишень ранній первоцвіт.
Стогнав і лаявсь Білий Світ…
Та я не чув того нічого:
Було ще місяців –
Не літ –
Мені від роду, як прочовгав
Рік чотирнадцятий свій слід,
Кривавий і могильний слід.
Мене він чоботом не стер:
Нехай, мовляв, солдат росте.
- Наступний вірш → Платон Воронько – Мати внесе околоту
- Попередній вірш → Платон Воронько – Покололись роки на дрібні черепки
(Оцінок ще немає)