Сніжний віночок сплітає зима,
Такий, що не можна й намріяти.
Йду я тихенько, немов крадькома,
— Жалко віночок розвіяти.
Хай хоч погляну в люстерко: який?
Тільки ввійшла я до хати,
Став той віночок вологий, липкий,
З хустки почав опадати.
Глянула в люстро – віночка нема.
В хаті стою і сумую.
А у віконце сміється зима:
“Вийди, новий подарую!”
