Зелена рибальська оселя
На березі моря в степах.
Стою, посивілий, мов скеля,–
Солоний пилок на губах.
Я сміх свій у збудженім щасті
Ловлю у юнацькім рою.
Чужі – корабельні снасті,
Бувалі в чужім краю.
Чужі – пересмаглі губи,
І мускулів сила – чужа.
А сміх мій, далекий і любий,
Мов та волошкова межа
У рідному рівному полі,
І зустріч на тій межі,
І перше кохання,
І болі,
І щастя моє – крізь чужі.
- Наступний вірш → Платон Воронько – Гребінь глетчера Кавказу
- Попередній вірш → Платон Воронько – В очі сонцю дивитись нелегко
(Оцінок ще немає)