біжить вогонь невтримний по сухій соломі
то я торкаюся твоїх тугих грудей шовкових
в часі кохання — перезрілих овочів поліття
несамовита пристрасть роздирає твою сукню
шалена пристрасть розминає постіль на якій
щоразу як ніколи полоню тебе схвильовану
щоночі зіллям опійним тебе маню в ту казку
яку ніхто не встиг ще доказати до кінця й
вигострюю об твої стегна свою кволу цноту.
- Наступний вірш → Роман Бабовал – Дощ
- Попередній вірш → Роман Бабовал – Землетрус
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші

