Давить мене той стоголовий,
Тисячоокий звір
І кожну добру каплю крови
Висмоктує лежма.
Повітря! — груди. Сонця! — зір.
Душно. Тьма.
Грізне залізне павутиння
Закутало увесь простір.
Не радує мене святиня,
Не роздратовує тюрма.
Потахло Вчора, гасне Нині,
А Завтра? … ниє голова.
І днина скапує по днині,
Як свічка лойова.
І не хвалить ніхто й не гудить,
Ніхто не кличе і не йде,
Ніхто з бездушности не будить,
Ні спати не кладе.
Десь, здалека, блакитний спомин:
Сріблисті шпилі гір…
Зелених трав килим шовковий…
Ялиці, мов фабричний комин…
Давить мене той стоголовий
Тисячоокий звір!
