Поїхати в далекий манастир,
Де Бог щодня приходить на розмови,
Де в келіях царює вічний мир
І осіняє братію Христову.
Піти з отцем ігуменом на прохід,
Відвідати порослий мохом скит,
Заглянути до зимних, темних льохів,
Де світський гріх прикований сидить.
Піти з отцем господарем у сад,
Де золото старе звисає з груші,
Де з яблуні паде рум’яний град,
Коли її рука, чи вітер рушить.
А ввечорі замкнути тиху браму
І в храм зайти, де все моливсь народ.
Небесний лук — склепіння того храму,
Земля — престол, а церковця — кивот.
