Накрила нічка, та й тихесенька,
Земленьку кругом.
Лиш вітер мряки жене злегенька
Над розіспаним лугом.
І до любови накликають
Чарівниченька-солов’ї.
а місяць срібний розтягає
Чарівну пряжу мрій.
Там при окопах на долині
Стоїть поручник молодий.
Йому щохвилі вилітає
Зітханнячко з грудей.
“Спи, дівчино, спи, кохана,
Злоті мрії-сни.
І про мене, голубонько,
Не забудь спімни”.
А там у Львові музики грають,
Танець жваво йде.
Дівочі очі як зорі, сяють,
Любка всіх вперед веде.
І усміхається чарівно,
І клонить голову на грудь.
А сотник просить, сотник молить:
“Кохана, не забудь”.
Сіріє ранок, світла гаснуть,
Тяжіє сонна голова.
А сотник шепче ще до вушка
Прощальнії слова.
“Спи, дівчино, спи, кохана,
Злоті мрії-сни.
І про мене, голубонько,
Не забудь спімни”.
Ударив гранат, як грім гримучий,
Землю розгорнув.
Збудив окопи і ліс дрімучий,
І ставок, що вже заснув.
Там при окопах на долині
Лежить поручник молодий.
Йому потічком випливає
Червона кров з грудей.
І знову стихло все довкола,
Ставок заснув, здрімнувся ліс.
А тільки вітер по соснині
Зітхання тихо ніс.
“Спи, дівчино, спи, кохана,
Злоті мрії-сни.
І про мене, голубонько,
Не забудь спімни”.
