Купається село в розтопленому золоті,
Горять дахи і куриться дорога.
Зідхають дерева: “Колись були ми в холоді.”
Рухливу тінь вколисує знемога.
Прищулив очі дуб, схилили чола ясені.
“Прийдіть, прийдіть! Прикрийте нас полою!”
Та хмароньки не йдуть, лежать собі розтрясені
По синяві, із усмішкою злою.
Мовчить, терпить земля, немов Христос катований,
Не вдержала: “Жажду!.. Ой, вітре любий!…”
А злобний суховій, за бозами захований,
Розправив корч і жаром їй до губів.
