Цить, синочку, спати треба,
Сяють зорі серед неба;
Коло тебе мати ляже,
Щось до сну тобі розкаже –
Казка ось тобі смішна
Про ведмедя – ласуна.
В пасіці старого Гриця
Солоденько бджолам спиться;
Спить, не знає сивий дід,
Що в садок заліз ведмідь,
Носом чує меду запах
Аж мороз іде по лапах.
Пасічник з ведмедя славний
(знають це усі віддавна)
Лапу швидко простягає,
Шапку з вулика скидає,
Набирає меду в жменю,
Пхає в рот, мов у кишеню,
Смокче, лиже, крекче, ссе,
Що аж кудлами трясе.
Смокче, лиже – ні не досить!
“Вуйко” вулика підносить
І, неначе чай з горняти,
Ну ж медочок попивати……
Мед солодкий, аж пече
По кожусі вниз тече
Ну, вже годі! Наситився –
Вулик ще один лишився,
Більше з’Їсти вже не сила,
Огортає жаль бурмила:
“З’їсти це – даремний труд,
Як його лишити тут?”
Під паху бере він вулик
І тихенько, щоб не чули
Ні собаки, ані люди,
Ні старий Гривко із буди,
Чимчикує в темний дім
У проваллі лісовим.
Хоч смачний медок на губи
Та болять від нього зуби…
“Вуйко” ж наш такий удався,
Що з дантистами не знався
І, хоча міцний, мов дуб,
Мав один дірявий зуб.
Люто в щоці закрутило,
На хвоста присів бурмило;
Розриває болість щоку,
То згори вертить, то збоку,
Сльози із очей кап – кап,
Гине “вуйко” – товстолап.
Каже білка: “Був ведмідь,
А тепер він що? Дивись!”
Жаби вуйка не впізнали,
У болото повтікали.
По землі бурмило в’ється:
Ой, не видержу, здається,
Болю не перенесу,
Вмру напевно без часу.
Радьте, друзі із діброви,
Миші, їжаки і сови,
Хто б мені в пригоді став,
Хто б мене полікував“.
Кажуть друзі із діброви,
Миші, їжаки і сови:
“Рада проста, справа чиста –
Йди, ведмедю, до дантиста.
Дятель близько тут живе,
Він майстерно зуби рве.”
Дятел добре знає діло,
Дзьобом хап за зуба вміло,
Смик – і зуб уже його!
Та обидва враз (ого!)
В різні сторони з пенька
Повалились сторчака.
Очуняв якось бурмило,
Та на серці щось немило,
Зажурився не на жарт:
“Що ведмідь без зуба варт?
Хто його боятись буде:
Птахи, чи зайці, чи люди?”
Став крота ведмідь прохати:
“Дай пораду, пане-брате!
В мене є важка жура:
Де був зуб, тепер діра.
Чим же, – каже, – їсти буду,
Як печеню роздобуду?”
Кріт у чорнім кожушку
Обізвався на пеньку:
“Кинь, ведмедю, кинь журитись,
Я піду під землю ритись,
Може золото добуду,
Будеш мати зуб без труду.”
Хто то втішно лісом йде,
Хто танцює і гуде?
То ведмідь отак гуляє,
Зуб блискучий в пащі сяє.
Кріт і дятел – добрі друзі,
Буде плата по заслузі.
Відтоді бурмило грубий
Доглядає пильно зуби:
До дантиста часто йде,
Чи нема тріщини де.
Має щітку, пасту має,
Чисто зуби вимиває,
Бо, як зуби добрі й чисті,
То й солодке можна їсти.
Спи, маленький, все вже спить:
Дятел, білка і ведмідь.
Казочку скінчила мати,
Той тобі вже треба спати.
Попід вікна ходять сни –
На добраніч, спи, засни.
