Мудрий княже Ярославе,
Свого батька гідний сину,
Ти підніс до сили, слави,
До могуття батьківщину.
Скрізь з пошаною по світі
Твоє ймення споминали,
Королі, князі, вельможі
В тебе ласки забігали.
Бо між ними, між усіми,
Ти найбільшу мав державу,
Тож літала світом вістка
Про могутність Ярослава…
Пильнував ти, Ярославе,
Щоб жили по правді люди,
Щоб законом справедливим
Їх твої судили суди.
І про те подбав ти, княже,
Щоб коштовним самоцвітом,
Прибраний увесь, багатий,
Блиснув Київ перед світом.
Ти здвигнув собор Софії
З каменю і срібла-злота,
Ще й тепер про тую славу
Мріють Золоті Ворота.
