Змалку гномик Нум не ріс,
Замість нього виріс ніс.
– Що за ніс журився гном, –
Довгий – довгий, ще й гачком?
У кишенях Нум носив
Сорок сім носовичків.
Гноми з Нума кепкували
Скрізь проходу не давали:
– Годі всюди носа пхати!
– Годі голосно сякатись!
– Ну скажи, це ніс хіба?
Через нього й нам ганьба!
Нум до озера ходив,
Нахилявся до води,
Носа довго розглядав,
Слізьми берег окропляв.
Якось він отак сидів,
Бігли хвильки по воді…
Раптом – «Ой! Рятуйте! Пробі!» –
Вчувся голос гнома Ноба.
Бачить Нум: потрібна поміч,
Треба рятувати гнома.
Нум над плесом нахилився,
Ноб за носа ухопився –
Раз, два, три – і вже за мить
Ноб на березі сидить….
Зараз Нума всі шанують
Медом, печивом частують…
Ще почути можна й досі:
– Слава Нумовому носу!
