Розплутати клубок мого життя
не зможе аніхто,
хіба що тільки я…
У спогадах своїх глибоких,
в далеких мріях,
у піснях високих
лишитись витерплю –
все ж, розв’яжу вузли
хитросплетінь своєї долі –
і відповідь знайду на все своє буття…
Вона ж підкаже радісно чи з болем
подальшу путь зі знаком запитання:
Яким же буде мій той шлях останній?..
Коротким спалахом, як жовтень при зимі,
чи непомітно сірим існуванням?
Нехай коротким, а таки ясним…
А ти говориш: жити нащо…
Мені відомо, а тобі?..
Відкриє смерть беззубу пащу
та й проковтне колись, а ти
туди не зможеш не піти
і в пам’яті людській лишитись гідно
теж не зумієш, бо душею бідний,
бо ходиш якось непомітно,
не полишаючи сліди…
Ти ще як тільки народивсь –
враз зупинивсь і причаївсь.
Не придивився до пуття,
якого кольору життя…
