О, як же ти хотіла,
щоб твоя дитина вмерла.
Здавалося, весь світ того жадав.
Був квітень того року – тільки в серпні.
Ти нишком вени різала собі.
Але тебе знаходили живою…
Ти падала вагітна з висоти…
Але що нижчим може бути ще?..
Ти через висоту з жердиною стрибну́ла в спорт.
Але була міцною пуповина…
Прийшов коханець твій пейсатий уночі.
А ти, – жива…
Ай, як же ти хотіла..!
щоб твоя дитина вмерла!..
Вино стояло на столі. Лежали гроші.
А лікар ще не міг засвідчити аборт.
Тринадцять спроб фіаско зазнавали,
за дев’ять місяці́в, за три великі дні.
Бо навіть ваші резуси співпали.
І чорний траур ситця побілів.
Ти нарождала і крізь зуби відмовлялась,
і відмовлялась і крізь зуби нарождала.
Твою грудину ссе обтяжливий малюк.
Чим легше в гру́дях – важче відмовлятись.
Він знає смак твоєї нелюбові.
Він виросте окремо, зачекай.
Ти матір, ти повинна попри все –
побачити, кого ж ти народила!
Оскільки ти хотіла,
щоб твоя дитина вмерла.
