Арсенальна станція метро.
Поїзд мчить за вітром під землею.
Це цивілізоване нутро
спростувало древню ахінею –
про підземність пекла, про чортів,
котрі нас, полощучи в окропі,
у смолі гарячій і крутій,
нібито відвернуть од утопій.
Перша ночі. Пекло на замку.
Запізнився на останній поїзд.
Я тунелі криками замкну,
затягну під пояс голод-голос.
І піду додому пішака –
в рай, де розгалужуються роги,
без сльози, без Вас, без піджака,
без рубля, без віри, без дороги.
- Наступний вірш → Сергій Губерначук – Сонне Царство
- Попередній вірш → Сергій Губерначук – У море окунувся лиш на старість я
(Оцінок ще немає)