День побагатшав на Феба,
на перспективу лугів,
на річку, що впала з неба
вчорашнім дощем нічним,
на мир у душі і тілі,
на золото з-під землі,
якого ми так хотіли
і ключ від якого знайшли.
День побагатшав на сонце,
на райські свічада жнив,
бо саме у цій ось точці
я голову в шані склонив;
конем і життям сумирним
водно́час розбагатів –
і всім, що здається дивним,
і всім, що я так хотів.
Багате моє світило,
любове єдина моя,
колись ти мене опустила
на дно одинокого дня,
колись ти моєю рукою
хрестила надії і сни,
бо знала – я біль заспокою,
і швидко здійсня́ться вони.
То ж маю я сенс під сонцем
і секс неймовірно живий,
хоча й ще у свіжій воронці
з осколком на дні голови,
але це святе роздолля
і те, що ми знову одні –
є вищою дякою долі,
що я ні на мить не збіднів.
