Я від ревнощів рік не знахо́див ліків.
Тільки згодом прийшло це страшне признання,
що між нами – війна, що без вісті зникло
непостійне твоє і моє кохання!
Виростав у тривогу малий неспокій.
Долітали до мене листи з “незвідки”.
Біг, як пес, як дитя, на знайомі кроки –
співчували мені одинокі свідки.
Приспів:
Без вісті зникле кохання
не поспішає додому.
Без вісті зникле бажання
вже не потрібне нікому.
Канули в Лету портрети:
зустріч, весілля, вінчання.
Мало звичайні прикмети
без вісті зникле кохання.
Так давно не ходив у твої обійми,
у квітки́ запашні, у високі трави!
Так давно, що тепер я відчув так зримо
всю відсутність твою крізь ману́ яскраву!
Приспів.
Я від ревнощів рік не знаходив ліків,
ще пізнішим було нелегке́ признання,
що між нами – віки́, що без вісті зникло
незабутнє твоє і моє кохання.
Приспів.
