Возлетіла птаха сама не у вирій.
Розгойдала крила і лягла на небо.
Возлетіла птаха… Зима.
Я не вірю,
бо не маю сили
перейти до тебе
через око Феба,
через білу плаху…
Під снігами вітер коси травам чеше,
за мої пристріти ніч дорогу бреше;
я зійду на плаху,
страху трохи збуде – де ти зараз, птахо?
упади на груди!
вийми мені очі, вирви мені серце –
сам пісень наврочив серед вдалих терцій!
Сцено, моя плахо: сам не заспіваю,
як немає птахи – то й пісень не маю.
- Наступний вірш → Сергій Губерначук – Білої айстри чорний неґатив
- Попередній вірш → Сергій Губерначук – Інший ракурс
(Оцінок ще немає)