Їдьмо, мамо, туди, на той бік –
я собі там коня пристеріг…
Там на тій стороні, за туманом,
ходять коні сумні, як в омані,
білі коні, як дим, як сметана,
виїдають дірки із туману,
щоб вовки їх вночі не задрали,
щоб побачили їх ми й забрали!..
Їдьмо, тату, туди, на той бік –
я собі там коня пристеріг.
В нього грива хвиляста й м’яка,
ніби вилив хто ківш молока.
В нього хвіст, наче хмара пливе…
Тату, їдьмо! Я чую: він зве!
