Червоний буйвіл п’є.
Вже в озері нема.
Повітря сохлим тхне.
По Африці зима.
Червоний буйвіл п’є.
Є ніздрі повні мух.
На спині ґави є.
Води нема, є дух.
Він сильний, він ще п’є
уявну рідину,
де бегемот встає
і тупає по дну,
де тростина вмира,
і смерть чеканий гість.
Це африканська гра,
де хто кого поїсть.
Чи тигр-тореодор
його сьогодні вб’є,
коли, мов кров з-під шпор,
червоний буйвіл п’є?
Чи пума не дарма́
в савані дожида,
коли для всіх зима –
однакова біда?
Гіпопотам упав
і покидає нас.
Мільйони чорних ґав –
в його останній час.
Немов один Адам
в мільйонах чорних єв,
зимує буйвіл там.
Він – сонце, воду п’є.
