Чому твоє слово, як сонце схололе,
як серце волове, що б’ється спрокво́ла?
Чому така тиша не ліпша й не гірша
за ніч, якій лишиш яснішого вірша?
Чому – я питаю – без лиха зітхаю
з-під слова на краю знечулого раю?
Чому по весні я не мрію, не снію?
Чому мовчазнію? Чомусь мовчазнію…
