Цей березень на рівностої днів
так задубів і так закрижанів,
що на віконниці захмарних храмів
святих рівноапостольських Авраамів,
дочок небесних і благи́х синів,
посипав сніг, а з ним і Божий гнів!
Три блискавки, звиваючись в одну,
вдаряли в неба сніжну глибину,
валяли ліс, на річці лід трощили,
хрестили цей безбожний світ щосили!
Я скільки жив-не-жив, а не збагну
таку ману весни, чи ба, ціну́!
Ще до беріз не доточився сік,
а їх – під лід, гатилом у потік!
Ще сосни зовсім не попросинались,
а вже, де ліс, – розвалля позостались!
Та цур мені! Ні слова про людей!
Давно в селі ані душі ніде́!..
