Даремне твоє обличчя.
Воно не ціловане зовсім.
Ти – ніби між середньовіччя –
блукаєш не люблена досі.
Немов на якусь звірицю,
на тебе я викопав яму
й чекаю, коли знадобиться
звільнити тебе так само!
А ти, моя та́ткова доцьо,
своїми стежка́ми обходиш –
і спиш у шовко́вій сорочці,
і темні вогні виводиш…
