Дерев’яна каблучка – запорука дерева.
Ми обручені, чи що?
Яким треба бути майстром,
аби вирубати з мертвого дерева
собі запоруку!
Якою треба бути необрученою,
аби піти у заручини
до такого майстра?
Я ці стовбури лікував оліфою,
привертав святі духи,
відганяв лихо
і тихо, неголосно виколихував.
Поклади мене коло себе.
Рип-рип: це хворе дерево стає здоровим.
Хрип-хрип: так помирає дерево
і душа його відлітає.
Той майстер,
хто встигає
взяти її у обійми.
Обійми́ мене своїми руками
сильно.
Оберни моє останнє тепло
у талісман.
Рано-вранці на Андріївському узвозі
стоїть майстер дерев’яних каблучок
і кільцює цілеспрямованих.
Виявляється:
“Під корою глибоко є серцевина,
найбільш ранима і своєрідна
частина…”
Так це на пальці каблучка
від самого серця дерева!
Це подарунок,
на дотик якого
холодна рука оживає…
