Де-інде, та вже не в мене
лишайся й лишайся на́ ніч.
Де-інде, де зло знаме́нне
усіх зажене в пара́ліч.
Де-інде, де гори й доли
у го́рі і до́лі вкупі,
або у сумній гондолі,
або у веселій ступі!..
Покинь моє серце літнє,
як сонна весна відходить.
Це сонце – моє, обіднє!
Це жито – для мене, родить!
А ти вже таке не рідне,
загублене в кожнім слові…
де-інде, де-де, де-інде…
забуду тебе в любові!
