“Він наш Бог, а ми люди Його пасовиська й
отара руки Його. Сьогодні, коли Його голос
почуєте, не робіте твердим серця вашого,
мов при Мериві, немов на пустині в день
спроби, коли ваші батьки Мене брали
на спробу, Мене випробовували, також
бачили діло Моє. Сорок літ був огидним
Мені оцей рід, й Я сказав: Цей народ –
блудосерді вони, й не пізнали доріг Моїх,
тому заприсягся Я в гніві Своїм, що
до місця Мого відпочинку не ввійдуть вони!”Біблія. Старий Заповіт.
Книга Псалмів, 94:7–11
І що́ розм’якшить серце кожне?
Що при Мериві було – не згадає ніхто?
А залякані – ми.
Я один, хто осмілився
перед гнівом Твоїм.
Бо дорогий Ти мені,
аби мовчати перед Тобою.
Вийду з отари я,
з-під руки Твоєї –
перед очі Твої високі
і молитимуся за всіх,
і проситиму за кожного.
Не можеш ненавидіти Ти,
бо любов є Бог.
Що́ гнів Твій, коли відпочинок є,
і місце відпочинку – рай?
Бо в пеклі я.
Що спроби мої не проти Тебе – знаєш Ти.
Не одним би був – так іншим.
Адже залежу я від доріг моїх.
Але вийшов один я,
і не за себе, Господи.
Бо в чистилищі Твоєму – порожнеча.
Бо пекло – на одного мене менше.
Бо рай Твій – на одного мене бідніший.
Бо Ти – на одного мене багатший.
І прошу я, Господи, – не за себе.
Я, хто скорений завжди
непорушною присягою Твоєю, –
молитимуся тільки,
щоб виходили з отари Твоєї
перед очі Твої, Господи!
Назбирається їх –
і скажеш тоді?
