Пролітають вітри від весни до весни.
Віддає все сповна нам земля восени.
А ми вдвох після шлюбу ще декілька днів,
але ти вже замерзла, а я зголоднів.
Живемо, мов орли на високій горі.
Полювати йдемо на ранковій зорі.
І, промчавши по колу і ускочивши в дім,
на байдужість твою я таке відповім:
Приспів:
Дорогою у зоряний рай
піду я сам собі, ти – собі.
Дорогою у зоряний рай
я гратиму на срібній трубі.
Мелодію обжитих небес
намрію я, а ти пригадай,
як ніс тебе твій зоряний пес
дорогою у зоряний рай.
Буду вірним тобі від весни до весни.
А як зрадиш хоч раз, – не пробачу вини.
Тільки дім свій замкну і тебе проведу
до найближчої зірки, з якої впаду…
Приспів.
