Немає тут нена́висті.
А гадина вкусила.
Десь при́ листі, десь нá листі
у мосі скніла сила…
Погорджена, закублена,
ображена на сонце,
опісля сну роздýплена,
зі смертю в кожнім оці…
Тут випадок – не випадок
і спокій – не спочинок.
Тут видимо-невидимо
скарлючених личинок…
Біжать стежинки вусами,
а я – скаженим лисом,
пожалений-покусаний
усім звіриним лісом…
Любив, тепер – ненавиджу.
Кохав, тепер – чманію.
З отрутою відправи жду.
Замріяно марнію…
Без мира і без ладану,
кончину вкривши мохом,
я сповиваю гадину
і повзаю потроху…
