Я вам розкажу,
а з чого́ ж
мій кожен день починався,
кожен мій день починався.
У мене під ліжком у вазі горішки,
ґрецькі горішки у вазі фіґурній.
Беру я ще зранку горішка,
і за горішком горішка,
і в постілі ранньо-ноктюрній
музичній такій просто постілі
ми чуємо перші постріли.
Це тріщать у тривожних лещатах зубів
наші з тобою горішки,
повні горішки, порожні горішки –
мені все одно які,
для мене є всі вони ґрецькі,
ґрець і тільки.
Тому що трощу я горіхи
і на твої долоні
кладу тільки зерна.
Мені шкаралупа лишається,
під по́душку нишком складається –
відходи і лишки від ґрецьких горішків.
І все;
все на цьому скінчається.
Любов і кохання скінчається.
Любов і кохання – це ж зерна,
що вправно тобою
і швидко тобою,
і тільки тобою
з’їдаються.
Тоді я напнувсь покривалом
квітчастим,
тоді повернувсь я до стінки –
і вчасно…
Бо ваза моя спорожніла,
а ти вже мене їла.
Якщо не правий я,
якщо не правий я –
то ти принеси мені
трішки
горішків.
