Говорила змія зі змією
на краю кам’яної пустелі,
злившись кольором,
потім – думками,
над бентежною прірвою – вкотре,
про обмеженість світу, що ж далі,
навіть ні́куди більше повзти.
“Рідко мудрість шукає книгу,
книга швидше до мудрості схильна.
То ж навіщо нам ці суперечки?
Їх – багато, а нас – лиш двоє:
мудрість – ти, ця змія навпроти,
дурість – я, твій пові́тряний змій…”
