Чому з небес не впали оксамити?
Чому зірки, немов голівки цвяхів,?
тримають шлейф, земну частину ночі,
пришпиленим з космічною пітьмо́ю?
і не згинаються, з орбіти не щезають,
аби був дунув день і північ скрасив день??
Два білі олені блищать очима в стужу,
дві згорблені сови промчали проти вітру,
і пара голубих песців злилася
в осніженій нудьзі на пір’ї двох куріпок…
Навіщо ж ми не ра́зом, а в розлуці
зимові ка́зки дві розказуємо дві?
Зігрівши над нічним багаттям руки,
згорівши весь у полум’ї багатства,
зійшовши сходами крізь захід, схід аж з півдня
сюди, у північ старості своєї,
хто́ я один, коли дружина – Холоднеча,?
хто Теплота мені, коли мені вже смерть?..
… Тепер не впали неба оксамити, –
спадуть тоді, коли небес не стане…
… Життя – ґротеск, чи інша дивна форма,
забава, за́бавка, угода з Тим чи Іншим,
розпитування про погоду, їжу й нежить…
… Затьмарюється ж розум, а не тьма?
