Хай грішний я вартую спрагу слів,
розкуту плоть твоїм невчасним тілом,
хай пахнуть ладаном уривки наших снів,
які вмиває ранок чорним милом.
Хай певно знатиму, що лиш така любов
мою сумну дорогу налаштує.
Невдячності очікую я знов,
розтринькуючи поцілунки всує.
Але чому, чатуючи свій гріх,
бездумний я не збочую дороги?
Чом з образа́ми всіх образ твоїх
до тебе йдуть гріхами збиті ноги?
Усім, кого люблю, я винен знов.
Моя вина – на всіх одна любов.
