І вже до тебе я холодний лід.
Слід невловимий ти спіймала
в зіницях втомлених моїх.
Взірцем була – блюзнірством стала
глевка принада для дурного хлопця…
Ковтаєш музику сліпого сонця
і губи-п’явки з болем роздуваєш,
маленькі руки, пальчики-уламки
ламаєш далі…
йдеш, гукаєш
і міст хитаєш галасливим сумом.
Обсотаний фатою і фатумом
великий бюст, мов танк, на мене суне.
І вже під гусениці я лягаю – еть!..
В мій гострий лід стріляють дула-очі –
я розлітаюся на краплі сліз дівочих
і регочу, бо чую, що лечу
від тебе геть.
- Наступний вірш → Сергій Губерначук – Ти промайнула пташкою у просинь
- Попередній вірш → Сергій Губерначук – Без слів
(Оцінок ще немає)