Точиться той імпровіз
крізь натомлені очі акторів –
та бачимо рухи сталеві.
До́вжиться ідіотизм
поза затиск тілес, вух та щелеп –
так Змій сучить яблуко Єві.
Жаль, декорацій нема.
Чорна сцена з дрючком замість свічки.
Художник, напевно, Малевич?
Довго голосить імам
над розбитими ночвами ночі –
то йде на Царград цісаревич!
От уже, братці, спектакль!
Безстроко́ві рулади-рулети –
полощуть мізки слухачеві!
Здох драматурґ-птеродактиль!
Щось не видно за ним режисера!
Ці оплески всі – Глядачеві!
Він-бо лишився один…
Аж завіса принижено впала –
від оплесків цих Глядачеві!
