Сергій Губерначук – Інтоксикація: Вірш

На Бога надійся – і сам не гріши.
Не плач і не смійся –
не псуй, не бреши.
Вершини найвищі
в глибинах душі
пришвидши, пришвидши,
пришвидши мерщій!
Токсичність
довкіл поприйдешня й чужа,
лише візерунок,
дражлива межа!
Тебе обездолив не Бог і не цар!
Твій інтоксикатор – твій псевдовівтар!
Ти віриш, ти знаєш,
ти – все, так, як є…
Але вириваєш волосся своє…
Біжиш понад прірвою безліч років,
лиш гніваєш Бога і мрії батьків…
Занадто все просто,
бо й простір один.
Та в час голокосту
ти є просто син.
І чим ти токсичний,
коли стільки зла?
Ну, дещо критичний,
ну, десь без житла…
І зрештою – я розумію тебе.
Минуле майнуло в майбутнє, цабе.
І ти, мій розумнику,
ціла формація,
де вся інформація –
інтоксикація.