Сергій Губерначук – Каяття: Вірш

Наді мною Христос плакав…
Я ж негідне дитя Його рук!
Світ довкола мене – клоака
перекреслених мною букв.
Небеса, словеса, країни –
я за ніч одну розкроїв
і німі потрухи-руїни
іменами прозвав вождів:
тих, що різали, тих, що вішали,
тих, що тішились, а не тішили,
що в музеях розклали кістки
бухенвальдської комуністки,
а церквам розписали стіни
стріли крові моєї дитини.
Там за нею Христос плакав…
Я ж її – під червоний прапор!
Я ж її – на всесвітнє свято,
де усім язики відтято,
де усі, під одну гребінку,
лиють злидні в пусту торбинку…
Вибач, синку: не я – хазяїн.
Боже, каюсь. Я – Кай … ні! Каїн!