Коли горить престол, і ти – на ні́м,
і слуги мчать з палаючого замку,
я́к не вступити в бій з вогнем твоїм,
я́к не купитись на таку приманку?!
Гнівись – хай швидше вигорить усе,
і я нехай згорю до тла з тобою!
Хай вітер наші душі віднесе
на свіжу землю для ново́го бою!
Я залишусь без ніг і голови,
твій меч мене розтрощить на уламки,
але ти сам попросиш: “оживи”,
бо я любов, а ти́ – останки замку.
Знов радо йду од тебе геть та геть,
бо вірно знаю, я́к мене багато,
ще більше стане, бо маленька – смерть,
а все Велике вміло вигравати!
