Коли мій мозок розтане
під сонцем твоєї любові,
коли я забуду пам’ять
і кинусь тобі під ноги,
коли серце іскрою блимне,
а попелом тіло кане на дно…
але так інтимно,
на дно – до твоєї осанни,
що квітне на згустках крові –
тоді я твоїм стану…
Нехай тільки мозок розтане
під сонцем твоєї любові…
- Наступний вірш → Сергій Губерначук – На нагострених травах
- Попередній вірш → Сергій Губерначук – Ліктик
(Оцінок ще немає)