Коли ти тепер і зараз –
і більше ніколи для мене,
така отут паморозь, парость,
що горе тобі, Мельпомено…
я чую на пальцях кігті,
я бачу на сцені – стіни,
і граю шовковий віхоть
живого твого голосіння.
Осіння зима і синя
і жовтогарячі вдачі,
що значить таке воєдино,
коли лиш гляда́ч вдячний?
Проспекти пародій на правду?
Театр позаду і задум…
