Випити кави
й не спати, не спати.
Плюнути голосно вниз.
Якби ж мені снилися
тільки Карпати
чи рими нових реприз.
Яка ти була…
яка ти, яка ти!
З котами, неначе з дітьми.
Не сміла признання мої
лякати
на хвилях нової пітьми.
Портрети твої
я давно каламучу
на сюрі спітнілих шибок.
О, тільки тепер
за тобою я скучив,
гамуючи крик чи зойк.
Схватила б ти зараз
мене за руку
і повела, повела…
А знаєш,
що перша моя злука
такою гидкою була:
Якою ціною,
ціною якою
від неї мені відкупитись?
Рукою якою,
якою рукою
від неї мені відхреститись?
Це смішно, як сміх,
і сніжно, як сніг!
Не вмію я мрії
ронити до ніг…
Портрети твої
я давно каламучу
на сюрі спітнілих шибок.
О, тільки тепер
за тобою я скучив!
А інше було, мов змовк.
