Короте́ньким ві́ршем промайнула тиша,
відгірчила чорним чаєм ніч.
Поцілунок сонця й повні жмені ви́шень
я несу до тебе через гич.
По росі духм’яній літо лоскота́ве
душу омиває до пісе́нь,
знов лягає небо у ранко́ві трави
і гукає нас на цілий день!
Ти не спиш, кохана. Я не потурбую,
прокладу до сну твого місток,
я здивую іншим, більше зачарую
короте́ньким ві́ршем на рядок.
