Знову залишаю
мій маленький острів.
Знову вирушаю
у космічний простір.
Корабель – на старті.
Двигуни – в роботі.
Капітан – на варті.
Всі пілоти – в поті!
Десять, дев’ять, вісім, сім.
Пильнувати треба всім.
Сім, шість, п’ять, чотири, три –
як лічилку повтори.
Три вже два, а два – один.
Нуль годин і нуль хвилин.
Крізь вогонь і землетрус
нам планета каже: Пуск!
Пуск!!!
Нерви відпустили.
Йде політ нормально.
Протестує тіло.
А душа – астральна.
Вже з-під влади світу
нам пора нато́мість
вийти на орбіту
через невагомість.
10, 9, 8, 7.
Слідкувати треба всім.
7, 6, 5, 4, 3.
Низ на нас повзе згори.
Три вже два, а два – один.
Йде годинник без годин.
Де твоє – а де моє.
Невагомість настає.
Кожен з астронавтів –
трішечки психолог,
чи то бортмеханік,
чи мікробіолог.
В кості не зіграєш,
в карти теж не зможеш.
Всього, що і маєш –
досліди проводиш!
10, 9, 8, 7.
День чи ніч, а спати – всім.
7, 6, 5, 4, 3.
Не кусають комарі.
Три по два, а я – один.
Земле, я – твій вірний син!
Знов на вахті, знов не сплю!
Не скажу, кого люблю!
Досліди проводжу,
найскладніші в світі:
скільки жити зможуть
бджілки на орбіті.
Можуть чи не зможуть,
але річ не в тому!
Сам, на бджілку схожий,
вже лечу додому!
10, 9, 8, 7.
Дома бочку меду з’їм!
Ще й 6, 5, 4, 3.
Ти мені борщу звари!
Нам за два йде рік один,
рік один без половин!
А Сергій – це я!
Здрастуй, матінко! Земля!
Земля-а-а!!!
