У гамаку чи в кріслі
на дачі чи у місті
ще не одну новелу
напише Ізабелла…
Летить юрба дитяча,
а Ізабелла плаче
в бурштиновім намисті:
нема Агати Крісті.
Вона вже все читала,
але всього так мало,
що пише Ізабелла
новелу про омелу.
Летить пташина зграя,
дівча і з нею грає,
сковзнувши на папері
перо в казкові двері.
Давно пташки на півдні,
але одна і нині
мрійливій Ізабеллі
плете гніздо в омелі.
Вона про це напише,
можливо, навіть віршем
і на важкій колясці
умчить по щастя в казці.
